mishalazarew

Instagram

Привіт, наш малюк! 🤍
05.05.2023
Любимо тебе вже з неймовірною силою.

ВСЕ ЩЕ У ПОШУКУ HR-ПАРТНЕРА

Друзі! Дякую усім, хто відгукнувся на запит про пошук HR-партнера. Дякую усім тим, з ким нам вдалося поспілкуватися та відкрити для себе чудових нових людей. Але ми все ще знаходимось у пошуку!

Ми шукаємо Тебе у Харкові, сподіваюсь, ми з Тобою вже бачилися, але, навіть, якщо ні, то ми і так знайомі, просто не особисто.
Тобі не страшні пригоди та виклики, і Ти зможеш привнести дух стартапу в компанію, якій 28 рочків 😅 Тобі цікаво досліджувати, вивчати та навчати людей! Будувати процеси, розкривати можливості, не боїшся і не протиставляєш операційку і креатив, а також, свято віриш, що основна цінність компанії – це люди! І я настільки вірю, що Ти поряд, що ми не звертаємося до ось цих рекрутингових агенцій, тому що Ти б нам не порадив цього робити для пошуку себе.

А взагалі. Може ти і не HR, але якщо все інше про Тебе – пиши!  Обіцяємо цікаву подорож 🙏🏻

до зустрічі

Записки графомана. Суспільний договір України 2.0

Українці – чудові люди, які об’єдналися заради однієї мети – вільного та щасливого майбутнього. Ми переживаємо трансформацію дуже великою ціною.
І це унікальний історичний шанс побудови нового суспільства та укладання нового суспільного договору зі спільним баченням майбутнього та цінностями, на основі яких його будувати.

Запорука будь-якого суспільства – люди та цінності, які вони культивують. Особисто мене бентежить одна річ – підвищення патерналізму наших людей. Безумовно, мільйони наших громадян опинилися в скрутному матеріальному становищі і потребують допомоги. Збільшення ролі «опікунів», починаючи від держави та закінчуючи міжнародними організаціями, формують споживацьке ставлення до держави та життя. Це непопулярна тема і небезпечна, і правда кажучи, я не знаю людей, які б сьогодні не допомагали тим, хто опинився у скрутному становищі. Але, сьогодні дитина баче, що батьки отримують субсидії, продукти харчування, одяг, засоби гігієни, ще щось – за «просто так». Ми не будемо заглиблюватися у першопричини та всю глибину соціальної катастрофи, а лише спробуємо подивитися на це очима дитини. І у неї в підсвідомості закладається дуже небезпечний постулат для майбутнього нашої економіки – є хтось, хто повинен/має/може/прийде допомогти мені, коли я у біді, а можливо, і не у біді. З одного боку, формується більш безпечне психологічне становище, але з іншого – ми отримаємо покоління «ждунів». Це досить нагальний приклад, але проявляється це, на жаль, у багатьох аспектах життя. Коли хтось, десь там в усьому винний, а я – камінець, що кинутий у річку, пливу по схилу. 30 % падіння ВПП країни зараз потребує точно не того. (продовження у каруселі)

Наша перша виставка @worldfoodukraine 🙏🏻

Взагалі перший великий захід під час війни. Змішані відчуття. Але я неймовірно щасливий!
Неймовірно щасливий, що українські компанії не зупиняються, стикаються з жахливими викликами, але працюють та розвиваються! Вірю, що праця кожного виробника, продуктової чи сервісної компанії в нашій країні є джерелом радості та натхнення для усіх українців, всі ці цеглинки стають фундаментом економіки та підтримки армії.

«Не відступайте коли темрява заважає, засвітіть світло, щоб пробитися через неї».

Давайте світити 🙏🏻✨

Роздуми про мову, записка графомана

Я народився на Харківщині у селищі Шевченково, і дитинство я провів у суржикомовному середовищі. Коли приїжджав з російськомовного Харкова у селище до родичів на канікули, російську забував на другий день. Та і розмовляти російською на городі, коли копали картоплю, було скоріш дурним тоном 🙂

У школі любов до рідної мови привила моя вчителька української мови (доброго дня, Світлано Іванівно), але спілкування українською обмежувалося лише 45 хвилинами на уроці, 3 дні на тиждень (але ця інформація потребує уточнення).

Майже весь контент ми завжди споживали російською – навчання в університеті, меню у закладах, кіно, конференції та форуми. Зізнання у коханні, жарти, сповіді та історії друзів – російською. Музика, вірші, танці. Геть усе. Українська мова у Харкові – це фольклорна екзотика, яка інколи гріла козацькі душі в непересічних розмовах здебільшого з гостями з інших регіонів.

2014 рік. Харків отримує сильний імпульс для того, щоб віднайти колиску ідентичності і того культурного процесу, що плекало це місто з потужною глибокою молодою енергією. Закон про мову. Я працював якийсь період життя у міській раді, і сіті-менеджери (ну краще ж звучить, аніж чиновники) після Революції, почали спілкуватися рідною мовою хоча б на офіційних заходах (ну не всі, і не завжди). Але навіть питання якою мовою вести соціальні мережі нашої комунальної установи викликало жваві обговорення (все ок, вели державною, але сама суть, що це питання обдумовалося нами!) Та і у побуті та в кабінетах ми завжди розмовляли російською. Ні, не тому що ми не любили Україну, чи ми менше українці, а тому що контекст і середовище у нас було таке. Рідна мова у ці роки потихеньку прийшла і в кіно, і в ефіри, і в меню закладів та все ще була далеко від голів та сердець людей. Тому що середовище формує запит, тому що мова, це не те, що можна перемкнути на тумблері, і це досить довготривалий процес.

(Продовження у коментарях)

Хто б міг подумати, що я майже нічого не писатиму, а якщо й буду - то лише про Тебе.

Наче і розповісти є що, і наче - багато, але чомусь зараз особливо все «не туди» і «не про то». Коли темно, хочеться ділитися світлом, а що є світлішим за кохання?

Тим паче, сьогодні – Твій день! Наповнюй кожну хвилину сенсом і життям. Пишаюсь Тобою, Твоїм шляхом і Твоїми цінностями. Настільки, що лютий для мене – це назавжди про Тебе, а не про війну.

Дякую Тобі за Тебе! З Твоїм Днем! ✨